Антиангінальний ефект

Автор: | 12.12.2017


Антиангінальні засоби — препарати, які застосовують для ліку­вання ішемічної хвороби серця.

Ішемічна хвороба серця (недостатність коронарного кровообігу) розвивається в результаті невідповідності між потребою серця у кисні та його кровопостачанням. Це відбувається при патологічних змінах у вінцевих судинах (спазми, атеросклеротичні бляшки) та посиленій роботі серця. Одними з форм ішемічної хвороби серця є стенокардія та інфаркт міокарда. Напад стенокардії (серцевий на­пад) проявляється сильним болем за грудиною, який може іррадію­вати в ліву руку, шию, лопатку. Якщо больовий напад триває понад 30 хв, то такий стан вважається першою ознакою гострого інфаркту міокарда.

Засоби, які застосовують при ішемічній хворобі серця (антиангі­нальні препарати), збільшують кровопостачання серця (розширю­ють судини), зменшують роботу серця та його потребу в кисні.


Нітрогліцерин — високоактивний антиангінальний препарат, який розширює коронарні судини серця та усуває коронароспазм за рахунок:

  • стимуляції утворення у стінці судин азоту оксиду (N0) внаслі­док перетворення нітратів у нітрити, який є ендотеліальним факто­ром релаксації (розслаблення) непосмугованих м’язів судин;
  • стимуляції утворення простацикліну в стінці судин;
  • рефлекторного клофеліноподібного механізму;
  • зменшення навантаження на серце та його потреби в кисні;
  • розширення судин мозку, черевної порожнини, виявлення спаз­молітичної дії на м’язи жовчних і сечових шляхів, матки, бронхів.

Нітрогліцерин призначають під язик (сублінгвально). Дія прояв­ляється через 2-3 хв і триває до 30 хв.

Показання до застосування: серцевий напад (купірування напа­ду стенокардії), інфаркт міокарда. В екстрених випадках застосову­ють 1 % розчин нітрогліцерину в ампулах, який вводять внутріш­ньовенно у формі 0,01 % розчину при інфаркті міокарда, гострій серцевій недостатності тощо.

Побічні ефекти: головний біль, запаморочення, зниження АТ (при передозуванні — судинний колапс), толерантність, звикання.


До препаратів нітрогліцерину подовженої дії належать тринітро- лонг, сустак, нітронг, ізосорбіду моно- і динітрат, ериніт, нітросорбід, які застосовують в основному з метою запобігання (профілакти­ки, лікування) стенокардії.

Тринітролонг випускається у вигляді полімерних плівок, що прикріплюють до ясен шляхом натискання. Дія проявляється че­рез 2-3 хв і триває до 5 год. Застосовують для лікування всіх видів стенокардії (профілактика і купірування нападу).

Сустак — мікрокапсульована лікарська форма нітрогліцерину подовженої дії. Випускається в таблетках у двох формах — сустак-міте і сустак-форте, які різняться дозою нітрогліцерину.  Початок дії — через 0,5-1 год, тривалість — до 5 год. Призначають всереди­ну для лікування пацієнтів зі стенокардією, ішемічною хворобою серця, набряком легень та ін.

Побічні ефекти: подібні до таких нітрогліцерину.

Ериніт був першим нітратом тривалої дії, який почали застосо­вувати в медичній практиці. Зараз застосовують ізосорбіду мононітрат та динітрат.


Ізосорбіду динітрат (ізо-мак, кардоніт, ізокет, ізолонг, ізосорб, кардикет, кордил, нітросорбід, седокард, сорбоніт) — антиангінальний засіб подовженої (пролонгованої) дії з переважним впли­вом на венозні судини.

Швидко всмоктується при прийомі всередину та утворює мета­боліти подовженої дії. Перерва між прийомами препарату повинна складати 12 год і більше, його вживають після їди не розжовуючи.

Показання до застосування: попередження нападів стенокардії (лікування), тривала терапія пацієнтів з ішемічною хворобою серця.

Побічні ефекти: виникають на початку лікування та залежать від дози (головний біль, гіперемія обличчя, тахікардія, ортостатичні реакції, нудота, блювання тощо).

Антагоністи кальцію (ніфедипін, верапаміл, дилтіазем, амлодипін) ослаблюють роботу серця за рахунок блокади надходження каль­цію до клітин серця (кальцій, як відомо, стимулює роботу серця); вони також розширюють судини серця, зменшують потребу серця в кисні. Застосовують при стенокардії, що не піддається лікуванню нітратами.

Ніфедипін (коринфар, кордафлекс, кордипін, ніфекард, адалат, депін, кордафен, нікардія, фенамон) — селективний (вибірковий) блокатор повільних кальцієвих каналів, який розслаблює гладкі м’язи судин і усуває коронароспазм, зменшує потребу серця у кисні та ослаб­лює роботу серця (не пригнічуючи автоматизм та провідність серця).

Він швидко і повністю всмоктується із травного каналу, повніс­тю метаболізується у печінці.

Показання до застосування: ішемічна хвороба серця — стабіль­на стенокардія напруження та спокою, артеріальна гіпертензія.


Побічні ефекти: головний біль, запаморочення, артеріальна гі­потензія, гіперемія обличчя, тахікардія, набряк гомілок, загальмованість, втомлюваність, парестезії тощо.

β-Адреноблокатори (атенолол, пропранолол, талінолол, метопролол, ацебутолол) зменшують потребу серця в кисні. Застосовують для комбінованої терапії пацієнтів з ішемічною хворобою серця.

Атенолол (атенова, тенорик, унілок, атеносан, катенол, принорм) — селективний β-блокатор, що діє переважно на β1-адренорецептори серця. Виявляє антиаритмічну, антигіпертензивну та антиангінальну дію (зменшує автоматизм сонного вузла, скоротливу активність та збудливість серця, уповільнює провідність, зменшує потребу серця в кисні, зумовлює поступове зниження АТ, який ста­білізується до кінця 2-го тижня від початку лікування).

Показання до застосування: стенокардія, артеріальна гіпер­тензія, надшлуночкові тахіаритмії.

Побічні ефекти: брадикардія, відчуття холоду в кінцівках, голо­вний біль, запаморочення, розлади сну, депресія, нудота, сухість у роті та ін.

Молсидомін (диласидом, сиднофарм) — антиангінальний суди­норозширювальний засіб, основний механізм дії якого полягає у зменшенні перевантаження на серце. Він знижує венозний та кін­цевий діастолічний тиск у шлуночках та легеневій артерії, зменшує потребу серця в кисні, розширює коронарні артерії, сприяє покра­щенню колатерального кровотоку.

Початок дії спостерігається через 20-30 хв при прийомі всереди­ну та через 10 хв — при сублінгвальному введенні, триває до 6 год.

Показання до застосування: тривале лікування пацієнтів з іше­мічною хворобою серця (лікування стенокардії), купірування напа­дів (при сублінгвальному введенні).

Побічна дія: ортостатична гіпотензія, головний біль.

Протипоказання: глаукома, І триместр вагітності, кардіогенний шок.


Валідол — препарат рефлекторної дії, що містить ментол, який подразнює рецептори під язиком та рефлекторно розширює судини серця і мозку, виявляє седативну дію. Рідкий валідол являє собою 25 % розчин ментолу в ментиловому ефірі ізовалеріанової кислоти. Препарат малотоксичний. Не викликає алергії і подразнення.

Показання до застосування: незначно виражені серцеві напади, невроз, неврастенія, істерія та як протиблювотний засіб (нудота, блювання, профілактика морської та повітряної хвороби).

Побічні ефекти: дуже рідко — сльозотеча, запаморочення.

Дипіридамол (курантил, ангінал, антистенокардин, коросан, дилкор, диринол, стенокардил,персантин, парсадил, віскор) — синтетичний вазодилататор, який покращує коронарний, мозковий та плацентарний кровоток. Препарат сприяє зниженню АТ, розрід­женню крові, покращенню транспорту до серця кисню. У механізмі судинорозширювальної дії дипіридамолу суттєву роль грає поси­лення утворення аденозину — одного з учасників авторегуляції ко­ронарного кровотоку.

Показання до застосування: профілактика та лікування стено­кардії, попередження розвитку інфаркту міокарда, тромбозів, уск­ладнень у період вагітності (плацентарна недостатність, прееклампсія), розлади мозкового кровообігу,

Побічні ефекти: шум у голові, запаморочення, нудота, біль у ді­лянці печінки, алергійні реакції.

Дротаверин (но-шпа) — міотропний спазмолітик, усуває та попе­реджає виникнення спазмів гладких м’язів різних органів, значно перевершує папаверин за силою та тривалістю спазмолітичної дії. Помірно знижує АТ. Швидко і повністю всмоктується з травного ка­налу, максимальна дія проявляється через 30 хв.

Показання до застосування: спазм судин серця, спазми жовчо- та сечовивідних шляхів, кишкові спазми та виразкова хвороба, за­гроза викиднів, та ін.

Побічні ефекти: запаморочення, тахікардія, відчуття жару, піт­ливість, аритмія.

Предуктал (триметазидин) — антигіпоксичний та антиангінальний засіб, який нормалізує енергетичний баланс у клітинах при гі­поксії, попереджує зниження утворення АТФ. У хворих на стено­кардію він з 15-го дня лікування збільшує коронарний резерв, підвищує толерантність до фізичного навантаження, знижує часто­ту нападів стенокардії. Позитивно впливає на стан судин сітківки.

Показання до застосування: стенокардія, шум у вухах, судинні порушення сітківки та мозку.

Препарат добре переноситься хворими.

Кислота аденозинтрифосфорна (АТФ, артифос, фосфобіон) — природна складова тканин організму людини та тварин. Вона утво­рюється під час реакції окиснення та в процесі розщеплення вуг­леводів. Найбільша її кількість міститься у гладких м’язах, у скелетних м’язах — до 0,3 %. АТФ бере участь у багатьох процесах обміну речовин з виділенням великої кількості енергії для механіч­ної роботи — скорочення м’язів, та для процесів синтезу (зокрема білків).

АТФ раніше широко використовували при серцевій недостат­ності, але було встановлено, що для її проникнення через клітинні мембрани необхідна дуже велика кількість енергії.

Показання до застосування: спазм периферичних судин та коронароспазм, дистрофічні зміни в міокарді, шлуночкові тахіаритмїї, лікування м’язових дистрофій, для посилення скорочувальної ак­тивності матки тощо.

Побічні ефекти: головний біль, тахікардія, гіперемія, нудота, посилення діурезу.

Інфаркт міокарда розвивається внаслідок тривалого порушення кровопостачання серця. При цьому порушуються робота серця, сер­цевий ритм, знижується АТ, виникає серцева недостатність, підви­щується загроза утворення тромба в серці.

Лікування хворих з інфарктом міокарда включає комплексне за­стосування таких груп препаратів:

  • для усунення сильного болю та профілактики кардіогенного шоку вводять наркотичні анальгетики (морфіну гідрохлорид, омнопон, промедол), засоби для наркозу (азоту закис), проводять нейролептаналгезію (фентаніл з дроперидолом);
  • для підвищення АТ застосовують дофамін, мезатон;
  • при аритміях на тлі інфаркту міокарда вводять протиарит­мічні препарати — 0,2 % розчин лідокаїну (внутрішньо­венно), новокаїнамід;
  • для обмеження розмірів інфарктного вогнища вводять 0,01 % розчин нітрогліцерину (внутрішньовенно), анаприлін, ніфедипін;
  • при гострій серцевій недостатності застосовують кардіо­тонічні препарати швидкої дії (строфантин, корглікон);
  • для профілактики тромбоутворення вводять антикоагулян­ти (гепарин).

Вибір препаратів у кожному конкретному випадку визначається станом хворого.

Далекий от медицины человек на вопрос «что такое антиангинальные средства?» или «что такое антиангинальный эффект?» скорее всего, ответит, что это что-то, связанное с лечением ангины. И почти наверняка будет очень удивлен, когда узнает, что антиангинальные средства — это медицинские препараты для предупреждения или купирования приступов стенокардии и других проявлений преходящей ишемии миокарда.

Вернуться к оглавлению

Виновницей этой путаницы является латынь! Дело в том, что «жаба» по латыни — angina. Поэтому в медицине все состояния, которые давят, не дают свободно дышать, называются «жаба»: горловая, грудная и брюшная. Но дословно ангина переводится с латыни только «горловая жаба». За грудной жабой закрепилось название стенокардия, а брюшная имеет с десяток мудрёных названий, но ни одно из них к этому заболеванию кишечника не «прилепилось», и сами врачи эту болезнь называют по старинке — брюшная жаба.

Но из-за этой путаницы возникает любопытный вопрос: если ангина, стенокардия и брюшная жаба — болезни, имеющие родственные названия, то, возможно, лекарственные препараты для лечения одного из них способны, хотя бы частично, помочь и при других? Давайте попробуем поискать ответ на примере лекарственных препаратов для лечения горловой жабы — ангины.

А чтобы избежать случайностей, для такого своеобразного экспресс-исследования возьмем несколько популярных в лечении ангины препаратов:

  • фарингосепт;
  • ларипронт;
  • лизобакт;
  • имудон.

Рассматриваемые здесь препараты выпускаются различными производителями, имеют разный состав и действующее вещество. Единственное, что их объединяет — высокая эффективность при лечении ангины и других заболеваний горла.

Вернуться к оглавлению

Выпускается препарат в виде таблеток для рассасывания. Его «ударной силой» является амбазона моногидрат. Являясь мощнейшим местным антисептиком, амбазон воздействует непосредственно в полости рта, уничтожая в ней стрептококки, стафилококки и пневмококки. Также препарат оказывает хорошие противовоспалительное и бактерицидное действие.

Отпускается фарингосепт без рецепта. Применяют для лечения ангины, фарингита, тонзиллита, стоматита, гингивита. Часто врачи рекомендуют применять фарингосепт для профилактики осложнений после удаления зубов или миндалин, а также при лечении флюса.

Помимо амбазона, в состав лекарства входят сахар (729 мг), лактоза (150 мг), какао, ванилин, стеарат магния, поливидон и ароматизаторы. Такой состав говорит о том, что препарат с осторожностью следует принимать людям, у которых диагностирован сахарный диабет, а также есть индивидуальная непереносимость к другим компонентам препарата, прежде всего к лактозе. Также фарингосепт не рекомендуется к применению кормящим мамочкам, а также противопоказан детям до 3 лет. Хотя эти противопоказания продиктованы не столько вредом, причиняемым фарингосептом, сколько невозможностью объяснить маленькому ребенку, как нужно правильно его принимать.

Фарингосепт — один из немногих препаратов, которые можно принимать беременным женщинам на всем протяжении беременности. Случаев негативного влияния фарингосепта на развивающийся плод не зафиксировано. Однако бесконтрольно принимать его, особенно учитывая его состав и связанные с ним противопоказания, все же не следует. Разрешение на прием фарингосепта обязательно должен дать врач.

Аналоги фарингосепта с действующим веществом амбазолом не производятся, поэтому препарат можно с полным правом считать единственным в своем роде.

Вернуться к оглавлению

Ларипронт является комбинированным препаратом, оказывающим противомикробное, противогрибковое и противовирусное действие.

Параметры Характеристики
Форма. Выпускается в виде белых рассасывающихся таблеток
Действующие вещества. Их два: 0,25 мг деквалиния хлорида и 11 мг лизоцима гидрохлорида.
Дополнительно в таблетки входят следующие компоненты. Магния стеарат, поливидон, сахароза, перечно-мятная или анисовая ароматическая эссенция.
Использование. Ларипронт применяют для лечения простуды, ангины, ларингита, фарингита, пародонтита, стоматита и других заболеваниях горла и ротовой полости. Используют его и как антисептическое средство для профилактики осложнений после операций на миндалинах и гайморовых пазухах.

Принимают ларипронт с интервалом в 3–4 часа по одной таблетке, держа ее во рту до полного рассасывания. Детям дозировку препарата должен назначать исключительно врач, учитывая возраст ребенка и характер болезни. У ларипронта практически отсутствуют противопоказания и побочные эффекты, поэтому его применение разрешено не только детям, но и беременным женщинам.

Лизобакт часто рекламируют как более дешевый и более эффективный аналог ларипронта. Производится он в виде рассасывающихся леденцов. В значительной степени эти два препарата — действительно аналоги, только в лизобакте вторым компонентом вместо хлорида деквалиния используется пиридоксин, более известный как витамин В6, помогающий в кратчайшие строки восстановить здоровье слизистой.

Если говорить об эффективности лечения, то оба препарата примерно равноценны. Ларипронт тщательнее «чистит» горло от вредоносных микробов, вирусов и бактерий, а лизобакт быстрее «реанимирует» больные участки. Поэтому определить, какой из этих двух препаратов лучше, практически невозможно, да и стоят они в действительности почти одинаково, а информация о том, что лизобакт дешевле — не более чем рекламная уловка. При приеме препаратов зафиксированы только единичные случаи побочного воздействия — преимущественно в виде аллергий на отдельные компоненты.

Оба препарата отпускаются в аптеках без рецептов, оба разрешены к использованию детям и беременным женщинам, только лизобакт имеет одно ограничение — его нельзя назначать детям до 3 лет.

Вернуться к оглавлению